22 січня 1919 року - день ухвали Акту Злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки, об'єднання двох, розділених гілок українського народу. Цій даті судилося навічно вкарбуватися в історію України величним національним святом - Днем Соборності.

Збулась заповітна мрія обох частин українства щодо єдиної соборної Української держави.

Відомий український політичний діяч і публіцист Сергій Єфремов писав: "Того дня оформлено і затверджено акт поєднання двох досі порізнених частин України. Розпанахане, од віків переполовинене тіло національне зробило останній акт, щоб зростись не тільки духом, бо це давно вже зроблено, а й у політичних формах".

Проте, як відомо, тоді українському народу не вдалося реалізувати свій історичний шанс. У тих складних внутрішніх та зовнішньополітичних умовах об'єднання завершити не вдалося. Україна залишалася бездержавною, роз'єднаною етнічно, роздертою територіально, поневоленою національно. Втрата державності знову перетворила соборність українських земель на ідеал, невтілену мрію, одвічне бажання. На щастя, ті часи для України вже минули. Твердо віримо, що назавжди.

21 січня 1990 року тисячі українців в пам'ять про проголошення Акту Злуки, взявшись за руки, утворили "живий ланцюг" між Києвом і Львовом. Це стало знаменним етапом підйому духу свободи. Ця акція прискорила розпад СРСР і здобуття національної незалежності. Ця акція засвідчила духовну єдність східних і західних регіонів України.

У тому, що на Всеукраїнському референдумі східні та західні українці проголосували за незалежну, суверенну державу, теж простежується ідейна спадщина злуки, національна воля єдиного народу.

Незалежна Україна в кінці ХХ століття стрімко увійшла у світове
співтовариство, отримала широке міжнародне визнання, створила дипломатичну службу. Подія 22 січня 1919 року стала героїчною сторінкою історії, безцінним надбанням духовної скарбниці українського народу, свідченням його величних звитяг і драматичних невдач, випробуванням на міцність, іспитом на демократію.