Ніхто не забутий, ніщо не забуте…

         Пам'ять залишається…

         Данина поваги нашим ветеранам…

 

        Проходять роки, усе далі в минуле йдуть ці страшні й важкі роки боротьби з фашизмом за свободу й незалежність. Усе менше і менше залишається ветеранів війни, завдяки яким сьогодні ми можемо спокійно радіти життю і виховувати дітей і онуків.

         Але залишається пам'ять… Пам'ять, яка дивиться на нас зі старих фронтових фотографій і тих речей, що зберегли наші фронтовики, не дає потьмяніти ні одній героїчній сторінці історії перемоги над нацизмом. А ми можемо довідатися про бойові подвиги наших батьків і дідів, військове життя тільки з їхніх власних розповідей, кінофільмів, творів художньої літератури.

         Посольство України в Киргизькій Республіці віддає данину поваги усім учасникам Другої світової війни, шанує пам'ять загиблих воїнів і ділиться з Вами спогадами ветерана Шерстюка Івана Олексійовича.

 Дуель з «Юнкерсом»

         Учасник Другої світової війни Іван Шерстюк – людина відома. В 1939 році був призваний у Червону Армію. Служив у Полтаві, в 31-му стрілецькому полку 25-ої Чапаївської дивізії. Іван Олексійович пройшов усю війну – спочатку піхотинцем, потім артилеристом. У липні 1941-го його направили на Північно-Західний фронт Четвертої ударної армії. У 1942 році брав участь в обороні Москви. Спочатку став навідником протитанкового знаряддя, потім зенітної установки. У ветерана дві нагороди: медаль «За відвагу» і орден Червоної Зірки, а також знак «Відмінний артилерист» за два збиті німецькі літаки.

         – Перший літак – двомоторний «Юнкерс-88» – ми збили в січні 1942 року на озері Волго у Тверській області, де на той момент розміщалася наша 334 стрілецька дивізія, – розповідає ветеран. – Німецькі машини на бриючому польоті не давали нам голову підняти, наші бійці лежали на кризі в маскувальних халатах, був наказ по літакові не стріляти – мов, демаскуєш позицію. Але німець нас чудово бачив, і ми бачили, як він, пролітаючи над нашими головами, погрожував кулаком і сміявся. У нас у дивізіоні закінчувалися снаряди, залишилося всього 11 штук. Усю зброю, крім моєї, сховали в сарай, а мені принесли боєприпаси, що залишилися. Я залишився один на один з літаком супротивника, почалася дуель. Німець у польоті з кулемета дає чергу трохи вище моєї голови: якби опустився нижче – врізався б у землю, а в мене не було часу для розвороту гармати. Перші три постріли я схибив, але потім зрозумів хитрість льотчика, який робив розвороти за п’ятсот метрів від мене за сільською лазнею. Пустив гарматну чергу по “Юнкерсу” як тільки той почав підніматися над будівлею – один з снарядів потрапив у лівий двигун, літак задимів. Бійці повистрибували з криками: “Ура!”. Машина супротивника впала далеко в лісі, ми бачили полум’я вибуху».